Особливості виходу українського бізнесу на ринки Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та Естонії
Незважаючи на підписання AA/DCFTA (Україна приєдналась до зони вільної торгівлі з ЄС 1 січня 2016 року), українські підприємці не отримали вільного доступу до європейського ринку та джерел фінансування.
Навіть більше, формальні бар’єри та фізичні кордони між економіками ЄС і України зберігатимуться навіть у довгостроковій перспективі, тому українські підприємці повинні випрацювати для себе оптимальну стратегію входу в ЄС залежно від своїх цілей, географічних і галузевих пріоритетів.
Після підписання AA/DCFTA український бізнес почав активно цікавитись можливостями розвитку бізнесу в ЄС. Одні досліджують потенціал європейських ринків для збільшення власного експорту, другі – налагоджують імпорт європейських товарів в Україну, треті – мають достатньо капіталу для придбання та здійснення інвестицій у європейські активи, четверті – шукають джерела фінансування для розвитку діяльності в Україні.
На жаль, угода про асоціацію для українських підприємців лише розширює можливості, а не ліквідує бар’єри для вільного руху товарів, послуг та капіталу. До певної міри вона дуже асиметрична, оскільки європейські підприємства автоматично отримали доступ до українського ринку, натомість українські компанії мають пройти досить затратний і тривалий шлях модернізації і адаптації, щоб мати можливість вийти на єдиний європейський ринок.
До того ж ЄС зберіг кілька ефективних механізмів захисту від напливу українських товарів: квоти, мита і фізична обмеженість пропускних пунктів. Додатково одним з ключових принципів функціонування DCFTA є дотримання українським бізнесом стандартів та правил, що передбачені acquis communautaire, тобто сукупністю нормативно-правових актів та інформаційно-рекомендаційних документів, що ухвалюються на рівні європейських інституцій.
В ЄС документи такого характеру в більшості випадків автоматично поширюються на країни, що належать до союзу. Натомість Україні, щоб не «випадати» з правового поля, необхідно постійно здійснювати моніторинг правотворчої діяльності європейських інституцій і самостійно впроваджувати ці зміни.
Це значною мірою уповільнює процес інституціональної адаптації до єдиного економічного простору ЄС і ускладнює процес функціонування в ньому. Наприклад, певний регламент (regulation), ухвалений європейськими інституціями автоматично, стає частиною національного законодавства всіх країн ЄС, в Україні ж у більшості випадків це потребуватиме внесення змін до чинного законодавства, що зазвичай займає багато часу, тим більш коли йдеться не про вибори, а про технічні аспекти здійснення господарської діяльності. Вищесказане дозволяє стверджувати, що ЄС лише «привідкрила» браму на свій ринок, далі українські компанії повинні самі шукати дорогу.
Є для них і добра новина. Специфіка європейського економічного простору полягає в тому, що він ґрунтується здебільшого на нормах і правилах acquis communautaire. Вони частково уніфікують (здебільшого регуляції та митні аспекти), частково гармонізують (податкове законодавство, пільги та інструменти державної підтримки бізнесу) правила ведення бізнесу на території всього ЄС.
Це означає, що кожне підприємство, що зареєстроване в одній з країн ЄС і виконує всі національні вимоги для ведення господарської діяльності у вибраній галузі, автоматично може вільно провадити таку діяльність також у кожній іншій країні, що належить до ЄС.
Тому для кожного українського підприємства головне завдання – легалізувати свою присутність в одній з країн ЄС. Фактично це створить плацдарм, який дозволить реалізовувати завдання на території всієї спільноти.
Загалом правила ведення бізнесу в ЄС збудовані таким чином, який робить внутрішній ринок ЄС подібним до типового внутрішнього ринку окремо взятої держави.
Водночас кожна країна має значний простір для впровадження певних індивідуальних умов для здійснення господарської діяльності, а також характеризується власною специфікою, яка може як покращувати, так і погіршувати привабливість її підприємницького середовища порівняно з іншими членами ЄС.
Ключові відмінності полягають:
- в економічних параметрах (обсяг та структура ринку, галузеві пропорції, доступність кадрів, розвиненості фінансової системи тощо);
- у рівні фіскального навантаження (кожна держава самостійно визначає ставки прямих податків, натомість система непрямих податків гармонізована, митні збори і платежі практично повністю уніфіковані);
- у рівні державної підтримки і допомоги (зазвичай залежить від пріоритетів державної політики конкретної країни та рівня економічного розвитку держави і її окремих регіонів);
- в інфраструктурі для здійснення господарської діяльності в широкому сенсі цього слова (транспортна і логістична інфраструктура, цифрова інфраструктура тощо);
- у діловій культурі.
Названі чинники досить сильно впливають на привабливість для бізнесу конкретних європейських держав навіть при тому, що загальні правила здійснення господарської діяльності фактично однакові в усіх членів ЄС. Аби вибрати країну, що стане плацдармом на європейському ринку, треба чітко розуміти власні завдання, а також знати про сильні та слабкі сторони конкретних країн.
Український бізнес (особливо середній та малий) після підписання AA/DCFTA досить обережно виходить на європейський ринок. Зумовлено це не лише проблемами технічної адаптації до європейських стандартів, але також і закономірним браком інформації про можливості та проблеми кожної конкретної країни ЄС.
Стратегія українського бізнесу (за винятком олігархічних конгломератів) зараз сконцентрована на відкритті для себе і дослідженні східних членів ЄС, які географічно та ментально близькі для України.
У Центрально-Східній Європі дійсно досить багато нових можливостей для всіх представників українського бізнесу – від тих, що шукають нові ринки, до тих, хто прагне диверсифікувати бізнес та інвестувати в активи на території ЄС.
Кожна країна тут має унікальні досягнення, що є її конкурентними перевагами на європейському континенті, але також і комплекс прихованих проблем, що можуть завадити українським підприємствам успішно вийти на її ринок, а також ринок ЄС.
агалом досить значна частина українських інвесторів використовують сервіси країни для розміщення фінансових ресурсів у європейській спільноті, які далі спрямовуються в інші економіки ЄС.
Східні терени ЄС є фактично самодостатнім регіоном з широким спектром нових можливостей для розвитку бізнесу і налагодження тісної кооперації. Тут представлені практично всі необхідні фактори для ефективної та успішної діяльності: розвинена інфраструктура, чималі ринки, доступ до сучасних технологій, масштабні державні програми підтримки бізнесу тощо.
Ці країни можуть стати плацдармом для українських підприємців, які прагнуть активізувати діяльність у ЄС. Варто лише пам’ятати, що кожна країна характеризується дуже глибокими відмінностями і особливостями, тому треба вельми ретельно і уважно підходити до прокладення шляхів входу в ЄС.
Лише чітке розуміння власних цілей і об’єктивна оцінка переваг і слабких сторін східних членів ЄС дозволять сформувати ефективну стратегію діяльності.
Джерело: mind.ua
